Словник літературознавчих термінів

Алегорія — (грец. αλληγορία, allegoria) троп, у  якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.  Використовується в байках, притчах, мораліте; в образотворчому мистецтві  виражається певними атрибутами («правосуддя» зображають як жінку з терезами, лисиця  уособлює хитрість). Найбільш характерна для середньовічного мистецтва, епохи  Відродження, бароко та класицизму.

Автобіографія — (грец. αὐτός — сам, βίος — життя, γράφω — пишу) літературний  жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор.

Акровірш — (грец. ακρος — крайній і грец. ατιχος — віршований рядок) вірш,  в якому перші літери рядків утворюють слово або речення.

Алюзія — (лат. allusio — натяк) уживаний у художньому творі як риторичний прийом натяк на  загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт (напр., «Піррова  перемога»).

Алітерація — (al < ad  — до і litera — буква) повторення  подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення  звукової або інтонаційної виразності й музичності.

Анекдот — (грец. ανεχδοτος — невиданий) коротке  гумористичне оповідання про характерний випадок у побутовому житті з  несподіваним і дотепним закінченням.

Антитеза — (грец. αντιθεσις — протиставлення) це  стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень,  протилежних за своїм змістом.

Архаїзми — (грец. αρχαιος — первісний,  стародавній) слова, їх форми або мовні звороти, що на даному етапі розвитку  мови застаріли або зовсім вийшли із загального вжитку (воєвода, возний).

Афоризми, або крилаті слова — (грец. αφορισμός, означення, вислів) стислі влучні  оригінальні вислови відомих письменників, що набули поширення в народі через влучність,  дотепність чи широту філософських узагальнень.

Балада — (фр. ballade,  від прованс ballar — танцювати) жанр ліро-епічної поезії фантастичної,  історико-героїчної або соціально-побутової тематики з драматичним сюжетом  (наприклад, «Рибалка» П. Гулака-Артемовського).

Бароко — (іт. barocco —  вибагливий, химерний) напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який  прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.

Бурлеск — жанр  гумористичної поезії, комічний ефект досягається тим, що героїчний зміст  викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки, тим, що про буденне говориться  піднесено (наприклад, «Енеїда» Котляревського).

Верлібр — (фр. vers  libre — вільний вірш) вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням  рядків різної довжини.

Вертеп — (старослов'ян. —  печера) народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу  (XVII-XVIII ст.). Дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій «скрині»,  відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети  релігійного характеру, переважно за мотивами Різдва Христового та рятування щойно  народженого Сина Божого від царя Ірода; на нижньому — побутові інтермедії, персонажами  яких переважно були Запорожець, Селянин, Дід, Баба, Панотець, Циган, Жид,  Москаль, Лях та ін. Нині В. зберігся на свято Різдва, переважно в західних  землях України.

Віршування, або Версифікація — (лат. versus — вірш та facio — роблю) 1. Мистецтво виражати свої  думки у віршованій формі. 2. Система організації поетичного мовлення, в основі  якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються  на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови.

Водевіль — (фр. vaudeville)  невелика комедійна п'єса (переважно одноактна), якій притаманна проста  композиція, динамічний сюжет, дотепність, у ній розмови героїв чергуються з  піснями, танцями (наприклад, «Москаль-чарівник» І. Котляревського).

Герой літературного твору, або Персонаж — (фр. personnage, від лат. persona — маска, роль, особа) 1 Постать людини, зображена письменником у художньому  творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру. 2.  Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, звірів у казках, байках, притчах  та деяких інших жанрах.

Гімн — (грец. hýmnos — похвальна пісня) урочистий  музичний твір на слова символічно-програмового змісту, вживається переважно як  символ держави.

Гіпербола — (грец. hyperbole — перебільшення) різновид  тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак  певного предмета, явища або дії.

Градація — (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) стилістична фігура, що полягає в поступовому  нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої  емоційно-смислової значимості.

Гумор — 1. Різновид  комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах. 2.  Узагальнена назва творів, мета яких — розсмішити, викликати гарний настрій. 3.  Взагалі сміх і відчуття комічного.

Гумореска — невеликий  віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного  твору легкою, жартівливою тональністю.

Гротеск— один із  різновидів комічного прийому, котрий поєднує у фантастичній формі жахливе та  смішне, потворне та прекрасне. Як форма комічного гротеск відмінний від гумору  та іронії тим, що в ньому смішне і потішне невід’ємно пов’язане із страшним та  зло віщим; як правило образи гротеску несуть в собі трагічний смисл.

Діалектизми — слова,  характерні для мовлення жителів певної місцевості. Вживаються в художніх творах  для мовної характеристики персонажів, для створення місцевого колориту.

Діалог — розмова двох чи  кількох дійових осіб.

Драма — (грец. drama — дія) 1. Один з  основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через  висловлювання та дії самих персонажів. 2. Один із жанрів драматичного роду,  поряд з комедією, трагедією, це п'єса соціального чи побутового характеру з  гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.

Дума — великий  пісенно-розповідний (ліро-епічний) твір переважно героїчного змісту.

Експозиція — сюжетно-композиційна  частина художнього твору, яка знайомить читача з його головними персонажами,  конфліктами, проблемами, обставинами дії.

Експресіонізм — (франц. expression — вираження, виразність) літературно-мистецький  напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини,  наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та  фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання  протилежного тощо.

Епіграма — (грец. epigramma — напис) жанр  сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною кінцівкою  (пуантом).

Елегія — (грец. elegeia) один із жанрів  лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту (наприклад,  «Думи мої...» Т. Шевченка).

Епіграф, або Мотто — (грец. επιγραφή —  «напис»), або мотто — напис (часто цитата), який вміщується автором перед  текстом твору або його частиною. Епіграф передає основну ідею, настрій або  колізію твору, задає тон.

Епізод — невеликий  уривок, фрагмент, відносне завершена та самостійна частина художнього твору, що  зображує одну з подій або важливий у долі персонажа момент.

Епітет — (грец. epítheton — прикладка) образне  означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює їх  суттєву ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку: сонце золоте; ясні зорі; тихі води.

Епопея — (грец. epopoiia, від epos — слово, розповідь та poiea — творити) значний за обсягом  монументальний твір епічного змісту, в якому широко і всебічно відтворено  епохальний перелом у житті цілого народу (часом багатьох народів), відображені  події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь (наприклад, твір У.  Самчука «Волинь»).

Епос — (грец. epos — слово,  оповідання) один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від  лірики та драми. Основа епічного твору — розповідь від автора. Жанр епічної  героїчної поеми.

Есе — (фр. essai — спроба, начерк) невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну  композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводучи  питання і не претендує на вичерпне й визначальне трактування теми.

Етюд — (з фр. — вправа,  вивчення) невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого  характеру, в якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений з  життя, відтворює внутрішній стан людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу

Зав'язка — елемент  сюжету й композиції, який розпочинає основний конфлікт, зіткнення антиподів.

Загадка — це короткий  твір, в основі якого лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає  відповідь на нього.

Ідея художнього твору —  емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно  може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.

Ідилія — (грец. eidyllion — замальовка,  невелика віршова пісенька; зменш. від eidos — образ; мовою александрійських  учених — поетичний твір) різновид буколіки; невеликий, переважно віршовий,  твір, в якому поетизується сільське життя (наприклад, «Садок вишневий коло  хати» Т. Шевченка).

Імпресіонізм — (фр. impression — враження) художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації  вражень, спостережень, співпереживань.

Інтер'єр — (фр. intérieur —  внутрішня частина, середина від лат. inerior — ближчий до середини)  в літературі вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них  знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору

Інтермедія — (лат. intermedius — проміжний, середній) невеличкий розважальний драматичний твір, який  виконувався між актами вистави на серйозні, переважно релігійні теми.

Інтонація — чергування  підвищень і знижень голосу, тон мовлення, який дозволяє виражати почуття,  ставлення до вимовленого.

Іронія — (грец. είρωνεία — лукавство,  глузування, прихований глум) художній троп, який виражає глузливо-критичне  ставлення митця до предмета зображення.

Історичні пісні — це  ліро-епічні твори героїчного характеру про важливі події минулого та відомих  історичних осіб.

Казка — один із основних  жанрів народної творчості, епічний, розповідний, сюжетний художній твір усного  походження про вигадані та фантастичні події.

Календарно-обрядові пісні — це ліричні твори, якими супроводжуються обряди та ритуали, пов'язані з  циклічністю природи, зі зміною пір року.

Катрен — (фр. quatrain)  строфа з чотирьох рядків, чотиривірш.

Классицизм — (англ. classicism,  від лат. classicus — зразковий) напрям у європейській літературі та  мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., а  найбільшого розквіту досяг у Франції у XVII ст. Для класицизму характерна  орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною,  гідною наслідування.

Клаузула, або Клавзула —  (лат. clausula — закінчення) заключна частина віршового рядка,  починаючи з останнього наголошеного складу.

Коломийка — жанр  української пісенної лірики, який пов'язаний з однойменним народним танцем. Коломийка має традиційну жанрову структуру: дворядкова строфа, кожен рядок якої  складається з 14 складів, має малу цезуру після 4-го та велику після 8-го  складів і закінчується жіночою римою (з наголосом на передостанньому складі).

Колядка — жанр  величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були  пов'язані з зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства — з  різдвяним.

Комедія — (грец. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) драматичний твір, у  якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові  явища, виявляється смішне в навколишній дійсності чи людині (наприклад, «За  двома зайцями» М. Старицького).

Композиція — (лат. compositio — складання, зв'язування, складання, з'єднання) побудова твору. Найпоширеніші  види: лінійна — події зображуються в хронологічній послідовності;  ретроспективна — події, що відбулися раніше, зображуються пізніше; паралельна —  дві події, що відбулися одночасно, зображуються як послідовні; монтаж — кілька  подій, що відбуваються одночасно, зображуються по черзі.

Конфлікт — (від лат. conflictus)  зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення  суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби,  супроводжуваних складними колізіями.

Кульмінація — важливий  елемент сюжету: вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу,  момент найвищого напруження в розвиткові змальованих у творі подій.

Легенда — народна  оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою,  казковістю.

Лейтмотив — (нім. Leitmotiv — «головний, ведучий мотив») конкретний образ, часто повторювана деталь,  головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або всю творчість  письменника.

Лірика — 1. Один із  трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується  шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи  автора. 2. Певний віршовий твір або сукупність творів.

Ліричний відступ — це  такий авторський відступ від розгортання подій, картин і образів, у якому письменник  безпосередньо від себе висловлює почуття і настрої у зв'язку з долею героїв,  виявляє своє ставлення до них тощо..

Ліричний герой — образ,  що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів,  переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний  авторові.

Ліро-епічний твір — це  літературний твір, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні  засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові  сполуки (балада, співомовка, поема, роман у віршах).

Література — так колись  називали все, що написане або надруковане буквами (літерами). Зараз термін  «література» переважно вживається у значенні художня література. А художня  література є одним із видів мистецтва, що образно відтворює життя за допомогою  слова, мови.

Літературний жанр — тип  літературного твору, один з елементів класифікації літературного матеріалу,  позначає літературні твори, які умовно об'єднуються за певною структурою та  спільними ознаками зображення дійсності. Наприклад, серед епічних творів найчастіше  виділяють такі жанри (види): казка, байка, легенда, оповідання, новела, повість,  роман, епопея та ін.; серед ліричних: ліричний вірш, пісня, елегія, епіграма та  ін.; серед драматичних: трагедія, комедія, драма, водевіль, фарс та ін.

Літературний напрям — це  конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в  ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу та індивідуального стилю письменника.

Літературний процес —  безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний  розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів,  спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і  його національними особливостями.

Літературний рід —  узагальнююче поняття, один з головних елементів систематизації літературного  матеріалу, категорія вищого порядку. За родами література поділяється на епос,  лірику, драму.

Логічний наголос —  виділення важливого слова в реченні (яке несе особливе смислове навантаження)  через підвищення сили голосу.

Медитація — вірш  філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі  важливі проблеми, інколи глобального значення (життя і смерть, дружба і  кохання, людина і природа).

Мемуари — (фр. mémoires — спогади) оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого,  учасником або ж очевидцем яких він був.

Метафора — (грец. metaphora — перенесення)  один з основних тропів: образний вислів, в якому ознаки одного предмета чи дії  переносяться на інший за подібністю.

Міракль — (фр. miracle,  від лат. miraculum — чудо) один із жанрів  середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про  «дива», здійснені Богородицею чи святими.

Містерія — (від лат. ministerium — служба) західноєвропейська  середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства.

Міф — (др.- грец. μῦθος) 1. Форма  мислення стародавньої людини. У міфі абстрактні поняття про світ виражаються у  вигляді живих істот або навпаки — живі істоти виступають як вищі символи світу. Міф ґрунтується на глибокій вірі в реальність цих істот та їх надприродну силу. 2.  Те саме, що легенда, розповідь про богів та героїв.

Міфологізм — (грец. μυθολογία, від грец. μῦθος — оповідь и грец. λόγος — слово, розповідь, повчання) спосіб  поетичної реалізації міфу в творах художньої літератури.

Мовленнєвий такт —  частина речення між двома паузами.

Модернізм — (італ. modernismo — «сучасна течія»; від лат. modernus — «сучасний,  недавній») загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні  формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів,  антиреалістична спрямованість.

Монолог — (від грец. monos —  один і logos — мова) переважно в драматичному творі або  кінофільмі роздуми персонажа вголос, розмова з самим собою чи глядачами.

Мотив — (фр. motif, від лат. moveo — рухаю) неподільна  смислова одиниця, з якої складається сюжет (мотив жертовності, скорбота та ін.)  або тема ліричного твору.

Нариc — невеликий за  обсягом оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти,  події й конкретних людей (наприклад, нарис Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави  до Гадячого»).

Народна пісня —  невеликий усний віршований твір, що співається.

Неореалізм — стильова  течія в українській літературі початку XX ст., яка розвинулася з класичного  реалізму.

Неоромантизм — (від грецьк. νέος — молодий, новий і фр. romantisme) стильова течія модернізму,  що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою  «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального,  виняткового.

Новела — (іт. novella, від лат. novellus — новітній) невеликий за  обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним  фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Ода — (грец. oide) жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття,  викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб.

Оксиморон — (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») різновид тропа, що  полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне  одного, створюючи ефект смислового парадоксу: На нашій — не своїй землі (Т.  Шевченко).

Опис — зображення  письменником місцевості, де відбувається дія, природи (пейзажу), зовнішнього  вигляду осіб (портрета), внутрішньої частини приміщень (інтер'єру).

Оповідання — невеликий  прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного  персонажа (іноді кількох).

Оповідач — особа,  вигадана автором, від імені якої в художньому творі автор оповідає про події та  людей.

Оповідь — зображення  подій і вчинків персонажів через об'єктивний виклад їх від першої особи, на  відміну від розповіді — викладу від третьої особи.

Памфлет — (англ. pamflet від грец. pan — усе, phlego — палю) публіцистичний твір на  злободенну тему, в якому з особливою гостротою й експресією, часто в сатиричній  формі висміюються й викриваються якісь негативні суспільні явища.

Панегірик — (дав.-гр. πανηγυρικος) поетичний жанр, найхарактернішою ознакою якого є  захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини.

Паралелізм — (грец. parallelos — той, що рухається поряд) стилістична фігура:  паралельне зображення двох (трьох і більше) явищ з різних сфер життя, показ  одних явищ на фоні інших.

Пародія — сатиричний або  гумористичний твір, який наслідує, імітує творчу манеру письменника або напряму  з метою його висміяти.

Пастораль — (фр. pastorale, пастушачий,  сільський) різновид буколіки; невеликий за обсягом художній твір, в якому  мовиться про безтурботність сільського життя на лоні природи.

Пауза — (грец. παυσις — припинення, перерва) перерва в мовленні,  зупинка голосу під час читання. Може бути довгою, середньою та короткою.

Пейзаж — (фр. Paysage, від pays — країна,  місцевість) один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи,  будь-якого незамкненого простору зовнішнього світу.

Переказ — подібне до  легенди усне оповідання про видатні події минулого, але більш достовірне, ніж  легенда.

Перифраз — (перифраза;  від дав.-гр. περίφρασις — «описовий вираз, іносказання»: περί  «навколо, біля», φράσις «вислів») мовний зворот, який вживається замість звичайної  назви певного об'єкта і полягає в різних формах опису його істотних і характерних  ознак (наприклад, Т. Шевченка називають «великим Кобзарем»).

Персонаж (фр. personnage, від лат. persona — маска, роль, особа),  або Герой літературного твору — 1. Постать людини, зображена  письменником у художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного  літературного жанру. 2. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, звірів у  казках, байках, притчах та деяких інших жанрах.

Персоніфікація — вид  метафори: уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям,  олюднення їх (а уособлення — оживлення їх).

Підтекст — внутрішній,  прихований зміст якого-небудь висловлювання.

Пірихій — (грец. pyrrichios, від pyrríche — військовий танок) у силабо-тонічному віршуванні пірихієм умовно називається  заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів.

Пісня —  словесно-музичний твір ліричного або ліро-епічного характеру, мелодійний за  своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу.

Повість — епічний  прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а  за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне  місце між романом та оповіданням (перша українська повість — «Маруся» Г.  Квітки-Основ'яненка).

Поезія — (грец. poiesis — творчість від poieo — роблю, творю) 1. Один із трьох літературних родів, поряд з  епосом і драмою. 2. Невеликий художній твір у віршах. 3. Інколи цим поняттям  означають віршовані твори певного автора, нації чи епохи.

Поема — (грец. poiema — твір) ліро-епічний віршований твір, у якому  зображені значні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується  розкриттям авторських переживань і роздумів.

Полілог — (від грецького polys — багато і logos — слово) багатоголосся, розмова, в якій одночасно бере участь  багато людей.

Порівняння — троп, який  полягає у зіставленні одного предмета з іншим для того, щоб глибше розкрити,  яскравіше змалювати його.

Портрет — (фр. portrait) зображення в літературному  творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, виразу обличчя людини, її одягу, взуття  тощо.

Послання — віршований  твір, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб.

Постмодернізм — (фр. Modernisme) світоглядно-мистецький  напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей  напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на  світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Приказка — це образний  вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища  життя і т. ін.: Або пан, або пропав.

Притча — короткий  фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру,  орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей  буття.

Проза — (лат. prosa, від prosa oratio — пряма мова, що вільно розвивається й рухається, ) мовлення  не організоване ритмічно; літературний твір або сукупність творів, написаних  невіршованою мовою.

Прозопопея, або Уособлення — різновид метафори: зображення неживих предметів або абстрактних явищ із  наданням їм властивостей живих істот.

Псалми — жанр духовної  лірики, пісні релігійного змісту.

Публіцистика — особливий  рід літератури та журналістики, звернений до найактуальніших проблем, вирішення  яких має велике значення для суспільства.

Реалізм — (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») літературний напрям, який характеризується правдивим і  всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

Ремарки — авторські  пояснення в тексті драматичного твору про час і обстановку, в якій відбувається  дія, про вік, вигляд, міміку, жести, інтонацію голосу персонажів, про їх  психологічний стан, вчинки тощо.

Ремінісценція — (лат. reminiscentia, спогад) один із  видів творчих взаємовпливів, який полягає в запозиченні окремих елементів з  творчості попередників.

Рецензія — (англ. review, огляд) один із провідних жанрів літературної критики, що розглядає  й оцінює твори художньої літератури й мистецтва, визначає їх вартість та  характеризує, на думку критика, хиби, недоліки.

Речитатив — протяжне  проказування, що наближається і до декламації, і до співу.

Рима — (грец. rhýthmos — мірність, сумірність, узгодженість) співзвучність  закінчень слів у віршових рядках.

Римування — характер  розміщення рим у вірші. У межах чотиривірша (катрена) розрізняють такі способи  римування: парне, або суміжне, коли перший рядок римується з другим, а третій —  з четвертим (aabb); перехресне, при якому перший рядок римується з третім, а  другий — з четвертим (abab); кільцеве, або оповите, коли одна рима, об'єднуючи  перший і четвертий рядки, ніби бере в кільце рядки, пов'язані іншою римою  (abba).

Ритм — (грец. rhythmos — розміреність) правильне чергування наголошених  і ненаголошених складів у силабо-тонічній системі віршування.

Риторика — (др.-грец. ῥητωρική — «ораторське мистецтво» від ῥήτωρ — «оратор») наука  красномовства.

Розвиток дії —  розгортання подій, що виростають із зав'язки, своєрідний перебіг розповіді  автора про життя, стосунки і дії персонажів.

Розв'язка — складовий  компонент сюжету, вирішення конфлікту (інтриги) епічного, ліро-епічного,  драматичного, а іноді й ліричного (сюжетного) твору.

Роман — (фр. roman — романський) великий за  обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому  життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин.

Романс — (ісп. romance, від лат. — по-романськи) невеликий за обсягом  вірш переважно особистого (любовного) характеру та музичний твір для сольного  співу з інструментальним супроводом.

Романтизм — (фр. romantisme) один із провідних  напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у  Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст.  Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його  канонів та обмежень.

Рондель — (фр. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круглий) закінчений вірш  із 13 рядків, поділених на три строфи. У перших двох по чотири рядки, у третій  — п'ять. Перші два рядки цілком повторюються у кінці другої строфи, а перший  рядок ще й завершує вірш.

Рубаї — в ліричній  поезії народів Близького Сходу чотиривірш переважно філософського змісту, в  якому римуються перший, другий і четвертий рядки.

Рядок — частина  віршованого тексту, одиниця вірша, від довжини і структури якої залежить розмір  цього вірша.

Сарказм — (від грец. sarkasmos — рву м'ясо) зле, в'їдливе висміювання  серйозних вад у характері персонажів, подіях та явищах громадського або  побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну сутність.

Сатира — (лат. satira) 1. У давньоримській  літературі написаний гекзаметром поетичний твір, в якому викривалися пороки  суспільства. 2. Різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів.  3. Художній твір, в якому здійснюється таке осміяння.

Сентименталізм — (фр. sentimentalisme , від фр. sentiment — почуття) напрям у  європейській: літературі другої половини, XVIII — початку XIX, ст., що  характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати  у читача співчуття до героїв.

Символізм — (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) одна зі стильових течій модернізму, що виникла у  Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX  ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється  на багатозначний символ.

Сонет — (іт. sonetto — звучати) ліричний вірш,  який складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба,  тобто з двох чотиривіршів (катренів) з перехресним римуванням та двох тривіршів  (терцин) тернарного римування за основною схемою (abab abab bbd ggd), хоча  можливі й інші конфігурації рим.

Співомовка — короткий  віршований ліро-епічний твір, часто побудований на якомусь народному анекдоті,  приказці або казковому мотиві.

Спондей — (грец. spondeios) у силабо-тонічній системі віршування заміна  стопи ямба чи хорея стопою з двох наголошених складів.

Стаття — науковий чи  публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі чи газеті, в якому  здійснюється досить широке за охопленням матеріалу і порівняно глибоке  аналітичне дослідження важливої суспільно-політичної чи літературної теми.

Стиль — (від лат. stylus — паличка, котрою  писали) 1. Сукупність мовних прийомів для вираження тих чи інших ідей, думок.  2. Сукупність усіх виразних засобів — мовних, композиційних, жанрових, вживаних  для втілення змісту твору (наприклад, стиль класицизм).

Стопа — (лат. Pes) в силабо-тонічному віршуванні — це  група складів з певним, незмінним для даного вірша розташуванням у ній одного  наголошеного і одного, двох або трьох ненаголошених складів. Від повторення  стоп залежить розмір вірша.

Строфа — (грец. strophé — поворот, зміна, коло) повторюване вданому  вірші поєднання кількох віршованих рядків, зв'язаних між собою певною системою  рим та інтонацією або за змістом, а також відділене від аналогічних сполук  помітною паузою та іншими чинниками.

Строфоїди — частини  віршованого тексту, що мають різну кількість рядків.

Сюжет — (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт)  організована в життєво правдоподібну картину система подій за участю певних  персонажів.

Тавтологія — (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та дав.-гр. λόγος — мова) повторення одного й того ж слова,  однокореневих чи близьких за значенням, щоб з більшою силою виразити щось  важливе у висловленій думці.

Тема — (грецьк. θέμα –  те, що покладено (в основу)) це коло життєвих явищ, відображених у творі у  зв'язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та  оцінки. Тема — узагальнена основа змісту художнього твору, те,  про що в цілому йдеться всьому.

Темп — (іт. tempo від лат. tempus — час) швидкість  читання або мовлення. Буває повільний, середній та швидкий.

Терцина — (іт. terzina, від terza rima — третя  рима) в поезії строфа, що складається з трьох рядків, де 1-й римується з 3-м, а  2-й — з 1-м уже наступної терцини.

Тип — (від грец. τυπος— відбиток, форма, зразок) образ-персонаж, в  якому-відбиваються риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної  групи юдей або нації, а він при цьому залишається яскраво індивідуальним,  неповторним.

Трагедія — (грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) драматичний твір, де зображуються  нерозв'язні моральні проблеми, що призводять, як правило, до загибелі героя  (героїв) (наприклад, «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого).

Троп — (грец. tropos — зворот) слово або вираз, вжитий у переносному,  образному значенні.

Трохей, або Хорей — (грец. choréios, від choros — хор) у силабо-тонічному віршуванні  — це двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Травесті́я — (від іт. travestire —  перевдягати) — один із різновидів бурлескної, гумористичної поезії, в  якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми  переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням  панібратських, жаргонних зворотів.

Усмішка — різновид  фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею.  Своєрідність жанру усмішки — в поєднанні побутових замальовок з частими  авторськими відступами, в лаконізмі й дотепності.

Усна народна творчість —  це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами  мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також  відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Фабула — (лат. fabula, фр. fable, англ. fable, нім. Fabel — байка, казка) основні події міфу, легенди, художнього твору,  викладені без додаткових деталей.

Фарс — театральна або  кіно- комедія легкого змісту з виключно зовнішніми комічними прийомами.

Фейлетон — (фр. feuilleton — аркуш) художньо-публіцистичний  жанр літератури, в основі якого лежать реальні факти, які зображено в  сатиричному або гумористичному плані.

Фольклор — (англ. folklore)  усна народна творчість

Фігурні (курйозні) вірші — (фр. сuriеuх — допитливий, цікавий) — неординарні  за формою, вишукані поетичні твори, поширювані в українській поезії від  барокової доби.(фігурні вірші, паліндроми тощо). Найпримітнішою постаттю у  творенні К.в. був Іван Величковський — автор оригінальної рукописної збірки  "Млеко, од вівці пастиру належне", в якій він звернувся до різних  форм К.в. З України К.в. поширювались і в інші країни, зокрема в Росію (Симеон  Полоцький). Незважаючи на те, що К.в. упереджено характеризували Як  "несерйозне віршувальництво", до них спорадично зверталися поети  пізніших часів (футуристи), а також сучасні (М.Мірошниченко, А.Мойсіенко,  А.Крат та ін.), часто поєднуючи в одному творі особливості звукових та  візуальних мистецтв.

Характер літературний —  це зображення письменником у художньому творі людини з властивими їй  індивідуальними рисами, які зумовлюють її поведінку, ставлення до інших людей,  до життя.

Художній метод — це  сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу,  спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва. В історії літератури виділяють  такі художні методи: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм,  натуралізм, модернізм. Кожний художній метод (за винятком модернізму) має відповідний  літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснований на ньому.

Художній образ —  особлива форма естетичного освоєння світу, при якій зберігається його  предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну  від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять.

Художня асоціація —  зв'язок уявлень, коли одне з них у людській свідомості викликає низку інших,  інколи ірраціональних (чистий — божественний), контрасту (добро — зло),  суміжністю в часі (весна — цвітіння) чи в просторі (поле — жито) і постає як наслідок  естетичного освоєння дійсності.

Щедрівка — жанр  величальних календарно-обрядових пісень, що виконуються під Новий рік на Щедрий  вечір.

Ямб — (грец. íambos — напасник) у силабо-тонічному віршуванні  двоскладова стопа з наголосом на другому складі.