субота, 30 червня 2018 р.
Інтернет-ресурси для створення хмар слів власноруч
Добірка зручних і функціональних програм, за допомогою яких можна створити власні хмари слів за дизайном на будь-який смак.
Детальніше...https://naurok.com.ua/post/internet-resursi-dlya-stvorennya-hmar-sliv-vlasnoruch
середа, 27 червня 2018 р.
На урок з кубиком та квіткою (методи розвитку критичного мислення)
Сьогодні серед вчителів набуває поширення такий інструмент визначення й оцінювання результатів навчання як таксономія (ієрархія, порядок) Бенджаміна Блума. Вчений вважав, що одним з основних завдань школи є навчання учнів на практиці розв’язанню широкого кола проблем, з якими їм доведеться зіткнутися в житті, і пропонував саме цьому побудувати підходи до оцінки результатів навчання.
Детальніше... http://www.criticalthinking.expert/usi-materialy/chy-pidemo-na-urok-z-kubykom-ta-kvitkoyu-metody-rozvytku-krytychnogo-myslennya/
Метод «Скрайбінг»: яскраве подання навчального матеріалу
Що таке скрайбінг
Скрайбінг (з англійської scribe - робити екскіз, нарис) – це метод розповіді чи пояснення, який супроводжується графічною ілюстрацією головного змісту сказаного. Виходить свого роду ефект паралельного наслідування, тобто ми слухаємо розповідь про щось і одночасно бачимо графічну відповідність почутому.Читати далі...https://naurok.com.ua/post/metod-skraybing-yaskrave-podannya-navchalnogo-materialu
вівторок, 26 червня 2018 р.
Кроссенс2
Автор: вчитель зарубіжної літератури і російської мови Назаренко Тетяна Василівна
Кроссенс. Мігель де Сааведра Сервантес «Дон Кіхот».
Про кого й про яке поняття йде мова в цієй головоломці?
1-2-його посвятили в лицарі і він вирушив на пошуки пригод;
2-3-на своєму шляху здійснив декілька «подвигів»- воював з вітряками;
3-6-з незрозумілих для нього причин розігнав похоронну процесію;
6-9-обрав собі даму серця;
9-8-все, що він робив, було марною тратою часу;
8-7-цей герой-представник епохи Відродження;
7-4-він один з вічних образів світової літератури.
По хресту:
1-9- Дон Кіхот і Дульсінея Тобосська – власні імена;
3-7- будівлі протилежні за виглядом: низького прошарку населення і замржніх.
Кроссенс. Іспанський поет Луїс-де-Гонгора-і-Арготе. «Галерник».
Про кого і про що зображено в квадратах?
1-2 -поет епохи барокко – наставник в поезії Ф.Петрарка;
2-3-за веселе життя й легковажні вірші був звільнений з посади ключника;
3-6- змінилася його діяльність: при дворі короля мав почесну посаду капеллана;
6-9- капеланство дає важливу можливість: він розмірковує над долею поета;
9-8-замислився про тяжке життя людей: тих, хто закований на галерах;
8-7-галерник-представники прошарку рабів;
7-4-за правду у віршах після смерті його, поет епохи барокко, назвали «іспанським Гомером».
Кроссенс
Кроссенс – асоціативна головоломка нового покоління. Слово «кроссенс» означає «перетин значень» і придумане за аналогією зі словом «кросворд», яке в перекладі з англійської мови означає «перетин слів».
Цей вид головоломки винайшли зарубіжні педагоги в 2002 році. Ідея належить письменнику, педагогу і математику Сергію Федіну і доктору педагогічних наук, філософу і художнику Володимиру Бусленко. Ідея кроссенса проста, як і все геніальне. Це асоціативний ланцюжок, що складається з дев'яти картинок.
1 2 3
4 5 6
7 8 9
Зображення розташовують так, що кожна картинка має зв'язок із попередньою і наступною, а центральна поєднує за змістом зразу декілька картинок. Завдання того, хто розгадує кроссенс - знайти асоціативний зв'язок між сусідніми (тобто тими, що мають спільний бік) картинками. Зв’язки в головоломці можуть бути і поверхневими, і глибокими.
Починати розгадувати кроссенс можна з будь-якої картинки, що розпізнається, але центральним є квадрат під номером 5. Центральна картинка, за бажанням автора, може бути пов’язана за змістом зі всіма зображеннями в кроссенсі. Але зазвичай потрібно встановити зв’язки по периметру між квадратами 1-2, 2-3, 3-6, 6-9, 9-8 8-7, 7-4, 4-1 («основа»), а також по центральному хресту між квадратами 2-5, 6-5, 8-5 и 4-5 («хрест»).
Таким чином, кроссенс є сукупністю дванадцяти (за числом сусідніх пар) асоціативних головоломок. Відповідь не завжди є однозначною, але в більшості випадків ті, хто відгадують, знаходять однаковий ланцюжок асоціацій.
Якщо образи на зображеннях прості і логічні, то для розгадки кроссенса треба лише знання фактів. У такому разі правильна відповідь одна і тематика конкретна.
При створенні кроссенса можна скористатися таким алгоритмом:
1. Визначити тематику(загальну ідею).
2. Вибрати 8-9 елементів (образів), що мають відношення до теми.
3. Найти зв'язок між елементами.
4. Визначити послідовність елементів за типом зв’язку «хрест» і «основа».
5. Сконцентрувати значення в одному елементі (центр – 5-й квадрат).
6. Виділити відмінні риси, особливості кожного елемента.
7. Підібрати картинки, що ілюструють вибрані елементи (образи).
8. Замінити вибрані прямі елементи (образи) і асоціації непрямими, символічними картинками.
9. Побудова асоціативного зв’язку між образами елементів.
Для полегшення створення кроссенса зручно спочатку кожен квадрат заповнити словом (словосполученням) із вибраної теми, а потім замінити його асоціативною картинкою.
Оскільки основне значення кроссенса – це певна загадка, ребус, головоломка, то він є гарною формою нетрадиційної перевірки знань із теми. Застосування кроссенса на уроці різноманітне, його можна використати:
1. при формулюванні теми і мети уроку;
2. при вивченні нового матеріалу, в якості постановки проблемної ситуації;
3. при закріпленні і узагальненні вивченого матеріалу;
4. при підведенні підсумку роботи на уроці, включити як рефлексію.
Повністю урок можна побудувати в формі кроссенса, тобто дев’ять елементів кроссенса можуть представляти собою структуру уроку.
Кроссенс можна запропонувати учням як творче домашнє завдання.
Для вчителя кроссенс
1. це спосіб поглибити розуміння вже вивченого шкільного поняття (явища, теми);
2. це можливість показати неординарне практичне застосування знань і зв'язок вивченого з життям;
3. це можливість встановити міжпредметні зв’язки з іншими шкільними дисциплінами.
Робота з кроссенсом відображає глибину розуміння учнями вивченої теми. Разом із тим кроссенс сприяє
1. розвиткові логічного, образного і асоціативного мислення, уяви;
2. прояву нестандартного мислення і креативності;
3. розвиває можливість самовираження.
Під час розгадування кроссенса розвиваються комунікативні і регулятивні вміння; навички роботи з інформацією; підвищується допитливість і мотивація до вивчення предмету.
Тому кроссенс – головоломка нового покоління, яка поєднує в собі найкращі якості зразу деяких інтелектуальних розваг: загадки, ребусу, головоломки. Кроссенс є прекрасним засобом розвитку логічного і творчого мислення учнів.
Рольові ігри, ігри-головоломки, ігри-естафети — усе це потрібно використовувати в навчанні, періодично чергуючи. Це як певний елемент тренінгу: інформація — і відразу ж закріплення на практиці в доступній формі. Тут (у грі) працюють емоції, а емоційно підкріплена інформація запам'ятовується набагато краще.
Для ефективного застосування методу «кроссенс» , зокрема щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу і глибоко його вивчити (а не перетворити технології на безглузді «ігри заради самих ігор»), педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:
1. дати завдання учням для попереднього підготування: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;
2. відібрати для уроку або заняття такий матеріал, який би давав учням «ключ» до освоєння теми;
3. дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;
4. на одному занятті можна використовувати одну (максимум — дві) вправи, а не їх калейдоскоп;
5. дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками завдання, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в кроссенсі;
6. проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов'язані із завданням.
Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов використання кроссенсів викладач повинен попередньо добре підготуватися:
1. глибоко вивчити та продумати матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;
2. старанно планувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати запитання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття;
3. мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найбільш цікавих для учнів випадків, проблем; оголошувати очікувані результати (мету) заняття й критерії оцінки роботи учнів;
4. передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії.Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування цього методу відбуватиметься у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають починатися з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «Можлива інша відповідь»... , «Існує інша точка зору»..., «Можна сказати (написати, зробити) інакше».... Передусім необхідно дати право самому учневі переглянути свій початковий варіант дій.
Методика перевірки навчальних досягнень учнів має відповідати меті та методиці викладання предмета. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, то перевірка навичок потребує набагато більше часу, а переконатися у виховному ефекті навчання безпосередньо на уроці взагалі майже неможливо. Цінності, особисте ставлення проявлятимуться в реальному житті; завдання ж учителя — дати учням можливість висловлювати й захищати особисту думку в будь-яких навчальних ситуаціях у класі та поза школою.
Оцінюючи результати , необхідно враховувати такі умови:
1. підтримувати баланс перевірки знань, навичок;
2. застосовувати групове, змагальне та індивідуальне оцінювання, самооцінку та взаємооцінку учнів;
3. обговорювати з учнями критерії оцінювання;
4. враховувати досягнення класу та індивідуальний прогрес учнів.
Метод «кроссенс» можна поєднати із такими інтерактивними методами, як:
1. робота в малих групах;
2. робота в парах»
3. «мозковий штурм»;
4. «коло ідей»;
5. «мікрофон».
понеділок, 25 червня 2018 р.
Найнеймовірніші книги в світі
Справжні витвори мистецтва серед книг, які ніколи не втратять свого значення.
Щодня люди стикаються з книгами. Сьогодні все частіше з електронними. Однак, серед друкованих видань зустрічаються такі поліграфічні шедеври, пройти мимо яких складно. Їх читають, збирають для колекції, дарують, тим більше гарна книга завжди вважалася найкращим подарунком.
Читати далі...http://vsviti.com.ua/collections/12000
QR-коди на уроках зарубіжної літератури
Що таке QR-код
QR-код (з англійської Quick Response Code «швидкий відгук») – це
графічне зображення, в якому зашифрована певна інформація, посилання на
сайт чи окрему його сторінку. QR-коди дозволяють отримати миттєвий доступ до будь-якої інформації з мережі інтернет за допомогою смартфонів.
Як це працює
неділя, 24 червня 2018 р.
Словник літературознавчих термінів
Алегорія — (грец. αλληγορία, allegoria) троп, у якому абстрактне
поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.
Використовується в байках, притчах, мораліте; в образотворчому
мистецтві виражається певними атрибутами («правосуддя» зображають як
жінку з терезами, лисиця уособлює хитрість). Найбільш характерна для
середньовічного мистецтва, епохи Відродження, бароко та класицизму.
Автобіографія — (грец. αὐτός — сам, βίος — життя, γράφω — пишу)
літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам
автор.
Акровірш — (грец. ακρος — крайній і грец. ατιχος — віршований рядок)
вірш, в якому перші літери рядків утворюють слово або речення.
Алюзія — (лат. allusio — натяк) уживаний у художньому творі як
риторичний прийом натяк на загальновідомий історичний, літературний чи
побутовий факт (напр., «Піррова перемога»).
Алітерація — (al < ad — до і litera — буква) повторення подібних за
звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення
звукової або інтонаційної виразності й музичності.
Анекдот — (грец. ανεχδοτος — невиданий) коротке гумористичне оповідання
про характерний випадок у побутовому житті з несподіваним і дотепним
закінченням.
Антитеза — (грец. αντιθεσις — протиставлення) це стилістична фігура,
яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за
своїм змістом.
Архаїзми — (грец. αρχαιος — первісний, стародавній) слова, їх форми або
мовні звороти, що на даному етапі розвитку мови застаріли або зовсім
вийшли із загального вжитку (воєвода, возний).
Афоризми, або крилаті слова — (грец. αφορισμός, означення, вислів)
стислі влучні оригінальні вислови відомих письменників, що набули
поширення в народі через влучність, дотепність чи широту філософських
узагальнень.
Балада — (фр. ballade, від прованс ballar — танцювати) жанр
ліро-епічної поезії фантастичної, історико-героїчної або
соціально-побутової тематики з драматичним сюжетом (наприклад,
«Рибалка» П. Гулака-Артемовського).
Бароко — (іт. barocco — вибагливий, химерний) напрям у мистецтві та
літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не
був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.
Бурлеск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект досягається тим, що
героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки,
тим, що про буденне говориться піднесено (наприклад, «Енеїда»
Котляревського).
Верлібр — (фр. vers libre — вільний вірш) вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.
Вертеп — (старослов'ян. — печера) народний театр маріонеток, поширений в
Україні, в барокову добу (XVII-XVIII ст.). Дія вертепної драми
відбувалася у двоповерховій «скрині», відкритій з одного боку для
глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного
характеру, переважно за мотивами Різдва Христового та рятування щойно
народженого Сина Божого від царя Ірода; на нижньому — побутові
інтермедії, персонажами яких переважно були Запорожець, Селянин, Дід,
Баба, Панотець, Циган, Жид, Москаль, Лях та ін. Нині В. зберігся на
свято Різдва, переважно в західних землях України.
Віршування, або Версифікація — (лат. versus — вірш та facio — роблю) 1.
Мистецтво виражати свої думки у віршованій формі. 2. Система
організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне
повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі
культурно-історичної традиції певної національної мови.
Водевіль — (фр. vaudeville) невелика комедійна п'єса (переважно
одноактна), якій притаманна проста композиція, динамічний сюжет,
дотепність, у ній розмови героїв чергуються з піснями, танцями
(наприклад, «Москаль-чарівник» І. Котляревського).
Герой літературного твору, або Персонаж — (фр. personnage, від лат.
persona — маска, роль, особа) 1 Постать людини, зображена письменником у
художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного
літературного жанру. 2. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи,
звірів у казках, байках, притчах та деяких інших жанрах.
Гімн — (грец. hýmnos — похвальна пісня) урочистий музичний твір на
слова символічно-програмового змісту, вживається переважно як символ
держави.
Гіпербола — (грец. hyperbole — перебільшення) різновид тропа, що
полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак
певного предмета, явища або дії.
Градація — (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) стилістична
фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої
виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової
значимості.
Гумор — 1. Різновид комічного, відображення смішного в життєвих
ситуаціях і людських характерах. 2. Узагальнена назва творів, мета яких
— розсмішити, викликати гарний настрій. 3. Взагалі сміх і відчуття
комічного.
Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з
комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою
тональністю.
Гротеск— один із різновидів комічного прийому, котрий поєднує у
фантастичній формі жахливе та смішне, потворне та прекрасне. Як форма
комічного гротеск відмінний від гумору та іронії тим, що в ньому смішне
і потішне невід’ємно пов’язане із страшним та зло віщим; як правило
образи гротеску несуть в собі трагічний смисл.
Діалектизми — слова, характерні для мовлення жителів певної місцевості.
Вживаються в художніх творах для мовної характеристики персонажів, для
створення місцевого колориту.
Діалог — розмова двох чи кількох дійових осіб.
Драма — (грец. drama — дія) 1. Один з основних родів художньої
літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та
дії самих персонажів. 2. Один із жанрів драматичного роду, поряд з
комедією, трагедією, це п'єса соціального чи побутового характеру з
гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.
Дума — великий пісенно-розповідний (ліро-епічний) твір переважно героїчного змісту.
Експозиція — сюжетно-композиційна частина художнього твору, яка
знайомить читача з його головними персонажами, конфліктами, проблемами,
обставинами дії.
Експресіонізм — (франц. expression — вираження, виразність)
літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до
внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті,
нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів,
гротеску, поєднання протилежного тощо.
Епіграма — (грец. epigramma — напис) жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною кінцівкою (пуантом).
Елегія — (грец. elegeia) один із жанрів лірики медитативного,
меланхолійного, почасти журливого змісту (наприклад, «Думи мої...» Т.
Шевченка).
Епіграф, або Мотто — (грец. επιγραφή — «напис»), або мотто — напис
(часто цитата), який вміщується автором перед текстом твору або його
частиною. Епіграф передає основну ідею, настрій або колізію твору,
задає тон.
Епізод — невеликий уривок, фрагмент, відносне завершена та самостійна
частина художнього твору, що зображує одну з подій або важливий у долі
персонажа момент.
Епітет — (грец. epítheton — прикладка) образне означення, влучна
характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює їх суттєву
ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку: сонце золоте; ясні зорі; тихі води.
Епопея — (грец. epopoiia, від epos — слово, розповідь та poiea —
творити) значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, в
якому широко і всебічно відтворено епохальний перелом у житті цілого
народу (часом багатьох народів), відображені події, що мають вирішальне
значення для багатьох поколінь (наприклад, твір У. Самчука «Волинь»).
Епос — (грец. epos — слово, оповідання) один із трьох родів літератури,
відмінний за своїми ознаками від лірики та драми. Основа епічного
твору — розповідь від автора. Жанр епічної героїчної поеми.
Есе — (фр. essai — спроба, начерк) невеликий за обсягом прозовий твір,
що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з
конкретного приводучи питання і не претендує на вичерпне й визначальне
трактування теми.
Етюд — (з фр. — вправа, вивчення) невеликий за обсягом, переважно
безсюжетний твір настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну
картину, фіксує момент, вихоплений з життя, відтворює внутрішній стан
людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу
Зав'язка — елемент сюжету й композиції, який розпочинає основний конфлікт, зіткнення антиподів.
Загадка — це короткий твір, в основі якого лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього.
Ідея художнього твору — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість
художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна
думка, ядро задуму автора.
Ідилія — (грец. eidyllion — замальовка, невелика віршова пісенька;
зменш. від eidos — образ; мовою александрійських учених — поетичний
твір) різновид буколіки; невеликий, переважно віршовий, твір, в якому
поетизується сільське життя (наприклад, «Садок вишневий коло хати» Т.
Шевченка).
Імпресіонізм — (фр. impression — враження) художній напрям, заснований
на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень,
співпереживань.
Інтер'єр — (фр. intérieur — внутрішня частина, середина від лат.
inerior — ближчий до середини) в літературі вид опису, змалювання
внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і
безпосередньо оточують персонажів твору
Інтермедія — (лат. intermedius — проміжний, середній) невеличкий
розважальний драматичний твір, який виконувався між актами вистави на
серйозні, переважно релігійні теми.
Інтонація — чергування підвищень і знижень голосу, тон мовлення, який дозволяє виражати почуття, ставлення до вимовленого.
Іронія — (грец. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум)
художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до
предмета зображення.
Історичні пісні — це ліро-епічні твори героїчного характеру про важливі події минулого та відомих історичних осіб.
Казка — один із основних жанрів народної творчості, епічний,
розповідний, сюжетний художній твір усного походження про вигадані та
фантастичні події.
Календарно-обрядові пісні — це ліричні твори, якими супроводжуються
обряди та ритуали, пов'язані з циклічністю природи, зі зміною пір року.
Катрен — (фр. quatrain) строфа з чотирьох рядків, чотиривірш.
Классицизм — (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) напрям у
європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в
італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у
XVII ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу,
яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування.
Клаузула, або Клавзула — (лат. clausula — закінчення) заключна частина
віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу.
Коломийка — жанр української пісенної лірики, який пов'язаний з
однойменним народним танцем. Коломийка має традиційну жанрову структуру:
дворядкова строфа, кожен рядок якої складається з 14 складів, має малу
цезуру після 4-го та велику після 8-го складів і закінчується жіночою
римою (з наголосом на передостанньому складі).
Колядка — жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в
дохристиянську епоху були пов'язані з зимовим святковим циклом, а з
утвердженням християнства — з різдвяним.
Комедія — (грец. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня)
драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються
негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній
дійсності чи людині (наприклад, «За двома зайцями» М. Старицького).
Композиція — (лат. compositio — складання, зв'язування, складання,
з'єднання) побудова твору. Найпоширеніші види: лінійна — події
зображуються в хронологічній послідовності; ретроспективна — події, що
відбулися раніше, зображуються пізніше; паралельна — дві події, що
відбулися одночасно, зображуються як послідовні; монтаж — кілька подій,
що відбуваються одночасно, зображуються по черзі.
Конфлікт — (від лат. conflictus) зіткнення протилежних інтересів і
поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить
до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними
колізіями.
Кульмінація — важливий елемент сюжету: вирішальне, найгостріше
зіткнення сил, які ведуть боротьбу, момент найвищого напруження в
розвиткові змальованих у творі подій.
Легенда — народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою, казковістю.
Лейтмотив — (нім. Leitmotiv — «головний, ведучий мотив») конкретний
образ, часто повторювана деталь, головна тема чи ідея, визначальна
інтонація, що пронизує твір або всю творчість письменника.
Лірика — 1. Один із трьох родів художньої літератури, в якому
навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв,
переживань, емоцій ліричного героя чи автора. 2. Певний віршовий твір
або сукупність творів.
Ліричний відступ — це такий авторський відступ від розгортання подій,
картин і образів, у якому письменник безпосередньо від себе висловлює
почуття і настрої у зв'язку з долею героїв, виявляє своє ставлення до
них тощо..
Ліричний герой — образ, що виникає в уяві читача під враженням
висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не
обов'язково тотожний авторові.
Ліро-епічний твір — це літературний твір, в якому гармонійно
поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу,
внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки (балада, співомовка,
поема, роман у віршах).
Література — так колись називали все, що написане або надруковане
буквами (літерами). Зараз термін «література» переважно вживається у
значенні художня література. А художня література є одним із видів
мистецтва, що образно відтворює життя за допомогою слова, мови.
Літературний жанр — тип літературного твору, один з елементів
класифікації літературного матеріалу, позначає літературні твори, які
умовно об'єднуються за певною структурою та спільними ознаками
зображення дійсності. Наприклад, серед епічних творів найчастіше
виділяють такі жанри (види): казка, байка, легенда, оповідання, новела,
повість, роман, епопея та ін.; серед ліричних: ліричний вірш, пісня,
елегія, епіграма та ін.; серед драматичних: трагедія, комедія, драма,
водевіль, фарс та ін.
Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього
методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи
письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним
синтезом художнього методу та індивідуального стилю письменника.
Літературний процес — безперервний, надзвичайно складний, іноді
суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається
всією сукупністю явищ і фактів, спричинених як єдиними нормами
загальнолітературного світового розвитку, так і його національними
особливостями.
Літературний рід — узагальнююче поняття, один з головних елементів
систематизації літературного матеріалу, категорія вищого порядку. За
родами література поділяється на епос, лірику, драму.
Логічний наголос — виділення важливого слова в реченні (яке несе особливе смислове навантаження) через підвищення сили голосу.
Медитація — вірш філософського змісту, в якому автор передає свої
глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення
(життя і смерть, дружба і кохання, людина і природа).
Мемуари — (фр. mémoires — спогади) оповідь у формі записок від імені
автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він
був.
Метафора — (грец. metaphora — перенесення) один з основних тропів:
образний вислів, в якому ознаки одного предмета чи дії переносяться на
інший за подібністю.
Міракль — (фр. miracle, від лат. miraculum — чудо) один із жанрів
середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися
розповіді про «дива», здійснені Богородицею чи святими.
Містерія — (від лат. ministerium — служба) західноєвропейська
середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного
дійства.
Міф — (др.- грец. μῦθος) 1. Форма мислення стародавньої людини. У міфі
абстрактні поняття про світ виражаються у вигляді живих істот або
навпаки — живі істоти виступають як вищі символи світу. Міф ґрунтується
на глибокій вірі в реальність цих істот та їх надприродну силу. 2. Те
саме, що легенда, розповідь про богів та героїв.
Міфологізм — (грец. μυθολογία, від грец. μῦθος — оповідь и грец. λόγος —
слово, розповідь, повчання) спосіб поетичної реалізації міфу в творах
художньої літератури.
Мовленнєвий такт — частина речення між двома паузами.
Модернізм — (італ. modernismo — «сучасна течія»; від лат. modernus —
«сучасний, недавній») загальна назва літературних напрямів та шкіл XX
ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до
умовних засобів, антиреалістична спрямованість.
Монолог — (від грец. monos — один і logos — мова) переважно в
драматичному творі або кінофільмі роздуми персонажа вголос, розмова з
самим собою чи глядачами.
Мотив — (фр. motif, від лат. moveo — рухаю) неподільна смислова
одиниця, з якої складається сюжет (мотив жертовності, скорбота та ін.)
або тема ліричного твору.
Нариc — невеликий за обсягом оповідний художньо-публіцистичний твір, у
якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей (наприклад,
нарис Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави до Гадячого»).
Народна пісня — невеликий усний віршований твір, що співається.
Неореалізм — стильова течія в українській літературі початку XX ст., яка розвинулася з класичного реалізму.
Неоромантизм — (від грецьк. νέος — молодий, новий і фр. romantisme)
стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на
початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим»
романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового.
Новела — (іт. novella, від лат. novellus — новітній) невеликий за
обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з
несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
Ода — (грец. oide) жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття,
викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб.
Оксиморон — (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») різновид тропа,
що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких
взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу: На
нашій — не своїй землі (Т. Шевченко).
Опис — зображення письменником місцевості, де відбувається дія, природи
(пейзажу), зовнішнього вигляду осіб (портрета), внутрішньої частини
приміщень (інтер'єру).
Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного персонажа (іноді кількох).
Оповідач — особа, вигадана автором, від імені якої в художньому творі автор оповідає про події та людей.
Оповідь — зображення подій і вчинків персонажів через об'єктивний
виклад їх від першої особи, на відміну від розповіді — викладу від
третьої особи.
Памфлет — (англ. pamflet від грец. pan — усе, phlego — палю)
публіцистичний твір на злободенну тему, в якому з особливою гостротою й
експресією, часто в сатиричній формі висміюються й викриваються якісь
негативні суспільні явища.
Панегірик — (дав.-гр. πανηγυρικος) поетичний жанр, найхарактернішою
ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи
подвигів видатної людини.
Паралелізм — (грец. parallelos — той, що рухається поряд) стилістична
фігура: паралельне зображення двох (трьох і більше) явищ з різних сфер
життя, показ одних явищ на фоні інших.
Пародія — сатиричний або гумористичний твір, який наслідує, імітує
творчу манеру письменника або напряму з метою його висміяти.
Пастораль — (фр. pastorale, пастушачий, сільський) різновид буколіки;
невеликий за обсягом художній твір, в якому мовиться про безтурботність
сільського життя на лоні природи.
Пауза — (грец. παυσις — припинення, перерва) перерва в мовленні,
зупинка голосу під час читання. Може бути довгою, середньою та
короткою.
Пейзаж — (фр. Paysage, від pays — країна, місцевість) один із
композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого
незамкненого простору зовнішнього світу.
Переказ — подібне до легенди усне оповідання про видатні події минулого, але більш достовірне, ніж легенда.
Перифраз — (перифраза; від дав.-гр. περίφρασις — «описовий вираз,
іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») мовний зворот,
який вживається замість звичайної назви певного об'єкта і полягає в
різних формах опису його істотних і характерних ознак (наприклад, Т.
Шевченка називають «великим Кобзарем»).
Персонаж (фр. personnage, від лат. persona — маска, роль, особа), або
Герой літературного твору — 1. Постать людини, зображена письменником у
художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного
літературного жанру. 2. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи,
звірів у казках, байках, притчах та деяких інших жанрах.
Персоніфікація — вид метафори: уподібнення неживих предметів чи явищ
природи людським якостям, олюднення їх (а уособлення — оживлення їх).
Підтекст — внутрішній, прихований зміст якого-небудь висловлювання.
Пірихій — (грец. pyrrichios, від pyrríche — військовий танок) у
силабо-тонічному віршуванні пірихієм умовно називається заміна стопи
ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів.
Пісня — словесно-музичний твір ліричного або ліро-епічного характеру,
мелодійний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу.
Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який
характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих
явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та
оповіданням (перша українська повість — «Маруся» Г.
Квітки-Основ'яненка).
Поезія — (грец. poiesis — творчість від poieo — роблю, творю) 1. Один із
трьох літературних родів, поряд з епосом і драмою. 2. Невеликий
художній твір у віршах. 3. Інколи цим поняттям означають віршовані
твори певного автора, нації чи епохи.
Поема — (грец. poiema — твір) ліро-епічний віршований твір, у якому
зображені значні події і яскраві характери, а розповідь героїв
супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів.
Полілог — (від грецького polys — багато і logos — слово) багатоголосся, розмова, в якій одночасно бере участь багато людей.
Порівняння — троп, який полягає у зіставленні одного предмета з іншим для того, щоб глибше розкрити, яскравіше змалювати його.
Портрет — (фр. portrait) зображення в літературному творі зовнішнього
вигляду, пози, рухів, виразу обличчя людини, її одягу, взуття тощо.
Послання — віршований твір, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб.
Постмодернізм — (фр. Modernisme) світоглядно-мистецький напрям, що в
останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям —
продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на
світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних,
політичних.
Приказка — це образний вислів чи мовний зворот, який влучно
характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін.: Або пан, або
пропав.
Притча — короткий фольклорний або літературний розповідний твір
повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму
доведення змісту етичних цінностей буття.
Проза — (лат. prosa, від prosa oratio — пряма мова, що вільно
розвивається й рухається, ) мовлення не організоване ритмічно;
літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою.
Прозопопея, або Уособлення — різновид метафори: зображення неживих
предметів або абстрактних явищ із наданням їм властивостей живих істот.
Псалми — жанр духовної лірики, пісні релігійного змісту.
Публіцистика — особливий рід літератури та журналістики, звернений до
найактуальніших проблем, вирішення яких має велике значення для
суспільства.
Реалізм — (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ»)
літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним
відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.
Ремарки — авторські пояснення в тексті драматичного твору про час і
обстановку, в якій відбувається дія, про вік, вигляд, міміку, жести,
інтонацію голосу персонажів, про їх психологічний стан, вчинки тощо.
Ремінісценція — (лат. reminiscentia, спогад) один із видів творчих
взаємовпливів, який полягає в запозиченні окремих елементів з творчості
попередників.
Рецензія — (англ. review, огляд) один із провідних жанрів літературної
критики, що розглядає й оцінює твори художньої літератури й мистецтва,
визначає їх вартість та характеризує, на думку критика, хиби, недоліки.
Речитатив — протяжне проказування, що наближається і до декламації, і до співу.
Рима — (грец. rhýthmos — мірність, сумірність, узгодженість) співзвучність закінчень слів у віршових рядках.
Римування — характер розміщення рим у вірші. У межах чотиривірша
(катрена) розрізняють такі способи римування: парне, або суміжне, коли
перший рядок римується з другим, а третій — з четвертим (aabb);
перехресне, при якому перший рядок римується з третім, а другий — з
четвертим (abab); кільцеве, або оповите, коли одна рима, об'єднуючи
перший і четвертий рядки, ніби бере в кільце рядки, пов'язані іншою
римою (abba).
Ритм — (грец. rhythmos — розміреність) правильне чергування наголошених
і ненаголошених складів у силабо-тонічній системі віршування.
Риторика — (др.-грец. ῥητωρική — «ораторське мистецтво» від ῥήτωρ — «оратор») наука красномовства.
Розвиток дії — розгортання подій, що виростають із зав'язки, своєрідний
перебіг розповіді автора про життя, стосунки і дії персонажів.
Розв'язка — складовий компонент сюжету, вирішення конфлікту (інтриги)
епічного, ліро-епічного, драматичного, а іноді й ліричного (сюжетного)
твору.
Роман — (фр. roman — романський) великий за обсягом, складний за
будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому життя людей
розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин.
Романс — (ісп. romance, від лат. — по-романськи) невеликий за обсягом
вірш переважно особистого (любовного) характеру та музичний твір для
сольного співу з інструментальним супроводом.
Романтизм — (фр. romantisme) один із провідних напрямів у літературі,
науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував
у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики
виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його
канонів та обмежень.
Рондель — (фр. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круглий)
закінчений вірш із 13 рядків, поділених на три строфи. У перших двох по
чотири рядки, у третій — п'ять. Перші два рядки цілком повторюються у
кінці другої строфи, а перший рядок ще й завершує вірш.
Рубаї — в ліричній поезії народів Близького Сходу чотиривірш переважно
філософського змісту, в якому римуються перший, другий і четвертий
рядки.
Рядок — частина віршованого тексту, одиниця вірша, від довжини і структури якої залежить розмір цього вірша.
Сарказм — (від грец. sarkasmos — рву м'ясо) зле, в'їдливе висміювання
серйозних вад у характері персонажів, подіях та явищах громадського або
побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну сутність.
Сатира — (лат. satira) 1. У давньоримській літературі написаний
гекзаметром поетичний твір, в якому викривалися пороки суспільства. 2.
Різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів. 3.
Художній твір, в якому здійснюється таке осміяння.
Сентименталізм — (фр. sentimentalisme , від фр. sentiment — почуття)
напрям у європейській: літературі другої половини, XVIII — початку XIX,
ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої
людини й викликати у читача співчуття до героїв.
Символізм — (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета,
символ) одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х
pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст.
Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ
перетворюється на багатозначний символ.
Сонет — (іт. sonetto — звучати) ліричний вірш, який складається з
чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, тобто з двох
чотиривіршів (катренів) з перехресним римуванням та двох тривіршів
(терцин) тернарного римування за основною схемою (abab abab bbd ggd),
хоча можливі й інші конфігурації рим.
Співомовка — короткий віршований ліро-епічний твір, часто побудований
на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.
Спондей — (грец. spondeios) у силабо-тонічній системі віршування заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох наголошених складів.
Стаття — науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику,
журналі чи газеті, в якому здійснюється досить широке за охопленням
матеріалу і порівняно глибоке аналітичне дослідження важливої
суспільно-політичної чи літературної теми.
Стиль — (від лат. stylus — паличка, котрою писали) 1. Сукупність мовних
прийомів для вираження тих чи інших ідей, думок. 2. Сукупність усіх
виразних засобів — мовних, композиційних, жанрових, вживаних для
втілення змісту твору (наприклад, стиль класицизм).
Стопа — (лат. Pes) в силабо-тонічному віршуванні — це група складів з
певним, незмінним для даного вірша розташуванням у ній одного
наголошеного і одного, двох або трьох ненаголошених складів. Від
повторення стоп залежить розмір вірша.
Строфа — (грец. strophé — поворот, зміна, коло) повторюване вданому
вірші поєднання кількох віршованих рядків, зв'язаних між собою певною
системою рим та інтонацією або за змістом, а також відділене від
аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками.
Строфоїди — частини віршованого тексту, що мають різну кількість рядків.
Сюжет — (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт)
організована в життєво правдоподібну картину система подій за участю
певних персонажів.
Тавтологія — (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та
дав.-гр. λόγος — мова) повторення одного й того ж слова, однокореневих
чи близьких за значенням, щоб з більшою силою виразити щось важливе у
висловленій думці.
Тема — (грецьк. θέμα – те, що покладено (в основу)) це коло життєвих
явищ, відображених у творі у зв'язку з певною проблемою, що служить
предметом авторського осмислення та оцінки. Тема — узагальнена основа
змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться всьому.
Темп — (іт. tempo від лат. tempus — час) швидкість читання або мовлення. Буває повільний, середній та швидкий.
Терцина — (іт. terzina, від terza rima — третя рима) в поезії строфа,
що складається з трьох рядків, де 1-й римується з 3-м, а 2-й — з 1-м
уже наступної терцини.
Тип — (від грец. τυπος— відбиток, форма, зразок) образ-персонаж, в
якому-відбиваються риси характеру, спосіб мислення, світоглядні
орієнтації певної групи юдей або нації, а він при цьому залишається
яскраво індивідуальним, неповторним.
Трагедія — (грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) драматичний твір,
де зображуються нерозв'язні моральні проблеми, що призводять, як
правило, до загибелі героя (героїв) (наприклад, «Сава Чалий» І.
Карпенка-Карого).
Троп — (грец. tropos — зворот) слово або вираз, вжитий у переносному, образному значенні.
Трохей, або Хорей — (грец. choréios, від choros — хор) у
силабо-тонічному віршуванні — це двоскладова стопа з наголосом на
першому складі.
Травесті́я — (від іт. travestire — перевдягати) — один із різновидів
бурлескної, гумористичної поезії, в якому твір серйозного або й
героїчного змісту та відповідної форми переробляється,
«перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням
панібратських, жаргонних зворотів.
Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську
літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки — в поєднанні
побутових замальовок з частими авторськими відступами, в лаконізмі й
дотепності.
Усна народна творчість — це художньо-словесна творчість народу в
сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя
і природу, давні культи і вірування, а також відбито світ думок,
уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.
Фабула — (лат. fabula, фр. fable, англ. fable, нім. Fabel — байка,
казка) основні події міфу, легенди, художнього твору, викладені без
додаткових деталей.
Фарс — театральна або кіно- комедія легкого змісту з виключно зовнішніми комічними прийомами.
Фейлетон — (фр. feuilleton — аркуш) художньо-публіцистичний жанр
літератури, в основі якого лежать реальні факти, які зображено в
сатиричному або гумористичному плані.
Фольклор — (англ. folklore) усна народна творчість
Фігурні (курйозні) вірші — (фр. сuriеuх — допитливий, цікавий) —
неординарні за формою, вишукані поетичні твори, поширювані в
українській поезії від барокової доби.(фігурні вірші, паліндроми тощо).
Найпримітнішою постаттю у творенні К.в. був Іван Величковський — автор
оригінальної рукописної збірки "Млеко, од вівці пастиру належне", в
якій він звернувся до різних форм К.в. З України К.в. поширювались і в
інші країни, зокрема в Росію (Симеон Полоцький). Незважаючи на те, що
К.в. упереджено характеризували Як "несерйозне віршувальництво", до них
спорадично зверталися поети пізніших часів (футуристи), а також
сучасні (М.Мірошниченко, А.Мойсіенко, А.Крат та ін.), часто поєднуючи в
одному творі особливості звукових та візуальних мистецтв.
Характер літературний — це зображення письменником у художньому творі
людини з властивими їй індивідуальними рисами, які зумовлюють її
поведінку, ставлення до інших людей, до життя.
Художній метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та
образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами
мистецтва. В історії літератури виділяють такі художні методи: бароко,
класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм.
Кожний художній метод (за винятком модернізму) має відповідний
літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснований на
ньому.
Художній образ — особлива форма естетичного освоєння світу, при якій
зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність,
життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що
подається в формі абстрактних понять.
Художня асоціація — зв'язок уявлень, коли одне з них у людській
свідомості викликає низку інших, інколи ірраціональних (чистий —
божественний), контрасту (добро — зло), суміжністю в часі (весна —
цвітіння) чи в просторі (поле — жито) і постає як наслідок естетичного
освоєння дійсності.
Щедрівка — жанр величальних календарно-обрядових пісень, що виконуються під Новий рік на Щедрий вечір.
Ямб — (грец. íambos — напасник) у силабо-тонічному віршуванні двоскладова стопа з наголосом на другому складі.
Метод Lapbook: яскраво, творчо, пізнавально
Добірка корисних матеріалів щодо створення та використання
інтерактивних саморобних книжечок під час навчання. Освітній метод
особливо актуальний в умовах запровадження НУШу
https://naurok.com.ua/post/metod-lapbook-yaskravo-tvorcho-piznavalno
https://naurok.com.ua/post/metod-lapbook-yaskravo-tvorcho-piznavalno
Підписатися на:
Дописи (Atom)